Любой человек, занимающий чужое место в Верховной Раде, отбрасывает страну на годы назад

Предвыборные списки большинства политических партий страны переполнены уважаемыми деятелями культуры и спорта — актерами, писателями, певцами, футболистами… Если кто-то ищет доказательство безразличного отношения к избирателю, желания подкупить его красивой картинкой — то далеко ходить не нужно, это доказательство присутствует в первой пятерке почти каждой уважающей себя — но не уважающей своих сторонников — политсилы.

Нет, я ничего не имею против замечательной писательницы Марии Матиос, ветерана наших безуспешных футбольных потуг Андрея Шевченко или актера Остапа Ступки. Певица Таисия Повалий внушает мне куда большее уважение, чем ее соседи по первой пятерки местной «партии жуликов и воров» — профессиональные разрушители отечественной экономики, коллаборционисты и ликвидаторы бюджета страны и ее богатств. Вот только к политике все это никакого отношения не имеет.

Депутат — это не красивая картинка, вовсе нет. Это человек, обязанный работать над изменениями в законах страны, понимающий, что предлагают его коллеги и способный выступить с соответствующими инициативами, Это менеджер, умеющий организовать работу собственного аппарата образованных помощников и сотрудничать с аппаратом парламента.

Парламентарий — это профессия, такая же, как актер, певец, шахтер или журналист. Любой человек, занимающий чужое место в Верховной Раде, отбрасывает страну на годы назад — точно также, как любой бездарный и непрофессиональный актер даже в очень хорошем спектакле губит спектакль. А наша Рада и так — самодеятельный театр, главной целью актеров которого является заработать себе на безбедную старость.

Пусть мастера культуры, которые подарили свои имена политическим деятелям, ответят сами себе на вопрос: интересует ли их вся эта нудная депутатская жизнь? Готовы ли они ночами просиживать над новыми законами? Будут ли они подбирать себе помощников и проводить часы на совещаниях и заседаниях? Понимают ли они, что «небожители» их используют — презрительно используют? Брезгливое «у нас там блондинка», брошенное Инной Богословской по поводу первой «региональной» пятерки — точное отражение того, что украинские политики думают о своих «приманках» на самом деле.

Так, может быть, лучше писать книги, петь песни, служить в театре, играть в футбол, наконец — или хотя бы воспитывать молодых футболистов, которые, наконец-то, докажут, что Украина — не провинциальная окраина большого спорта, а его важная и интересная часть?

Кстати, политики это тоже касается. Пока в депутаты будут подбирать для «обертки», для красивой картинки, для обмана избирателей, наша страна так и будет оставаться провинциальной окраиной современного мира, безнадежно отставшей в развитии, бедной и аморальной. Яркая красивая обертка — это не совсем обязательно вкусная конфета. Скорее наоборот — ею обычно маскируют отсутствие качественного шоколада, серьезного отношения к делу, уважения к тому, для кого эта конфета предназначена.Будь-яка людина, що займає чуже місце у Верховній Раді, відкидає країну на роки назад

Передвиборчі списки більшості політичних партій країни переповнені шанованими діячами культури та спорту — акторами, письменниками, співаками, футболістами … Якщо хтось шукає доказ байдужого ставлення до виборця, бажання підкупити його красивою картинкою — то далеко ходити не потрібно, це доказ присутній у першій п’ятірці майже кожної поважаючої себе — але не поважає своїх прихильників — політсили.

Ні, я нічого не маю проти чудової письменниці Марії Матіос, ветерана наших безуспішних футбольних потуг Андрія Шевченка або актора Остапа Ступки. Співачка Таїсія Повалій вселяє мені куди більшу повагу, ніж її сусіди по першої п’ятірки місцевої «партії шахраїв і злодіїв» — професійні руйнівники вітчизняної економіки, коллаборціоністов і ліквідатори бюджету країни та її багатств. Ось тільки до політики все це ніякого відношення не має.

Депутат — це не красива картинка, зовсім ні. Це людина, зобов’язаний працювати над змінами в законах країни, що розуміє, що пропонують його колеги і здатний виступити з відповідними ініціативами, Це менеджер, який уміє організувати роботу власного апарату освічених помічників і співпрацювати з апаратом парламенту.

Парламентарій — це професія, така ж, як актор, співак, шахтар чи журналіст. Будь-яка людина, що займає чуже місце у Верховній Раді, відкидає країну на роки назад — точно також, як будь-який бездарний і непрофесійний актор навіть в дуже хорошому виставі губить спектакль. А наша Рада і так — самодіяльний театр, головною метою акторів якого є заробити собі на безбідну старість.

Нехай майстри культури, які подарували свої імена політичних діячів, дадуть відповідь самі собі на питання: чи цікавить їх вся ця нудна депутатська життя? Чи готові вони ночами просиджувати над новими законами? Чи будуть вони підбирати собі помічників і проводити години на нарадах та засіданнях? Чи розуміють вони, що «небожителі» їх використовують — презирливо використовують? Бридливе «у нас там блондинка», кинуте Інною Богословською з приводу першої «регіональної» п’ятірки — точне відображення того, що українські політики думають про свої «принади» на самому справі.

Так, може бути, краще писати книги, співати пісні, служити в театрі, грати в футбол, нарешті — або хоча б виховувати молодих футболістів, які, нарешті, доведуть, що Україна — не провінційна околиця великого спорту, а його важлива і цікава частина?

До речі, політики це теж стосується. Поки в депутати будуть підбирати для «обгортки», для красивої картинки, для обману виборців, наша країна так і буде залишатися провінційної околицею сучасного світу, безнадійно відстала у розвитку, бідною і аморальною. Яскрава гарна обгортка — це не зовсім обов’язково смачна цукерка. Швидше навпаки — нею зазвичай маскують відсутність якісного шоколаду, серйозного ставлення до справи, поваги до того, для кого ця цукерка призначена.

Related Images: