«Погодні умови сприяють, – сказав Арсеній Яценюк, – відновлюємо проект по будівництву «Європейського валу». Державному кордону пощастило, що настало літо. Це – добра новина. А погана в тому, що прем’єр скоригував формат «Валу»: стіни а-ля Ізраїль не буде, будуть протитанкові рови, 17-метрові вишки та електронне спостереження.

Паркан зводити нерентабельно – місцеві жителі, швидше за все, розтягнуть його на сувеніри та кольоровий метал. Доведеться приставляти до кожного його метру по прикордоннику, а такої можливості немає, говорить глава уряду. Зате кошторис проекту вдалося зменшити більше, ніж вдвічі, тішиться Яценюк, – з 8,4 мільярда гривень до 4-х.

Припустимо, все, що говорить Яценюк, обґрунтовано та зважено – і паркан непотрібен, і протитанковим ровам з вишками ціна саме 4 «ярдів» (хоча про ціну – дещо згодом). Цікаво інше: ким і як були освоєні ті кошти, котрі держава виділяла на цей проект раніше? Щоб освіжити пам’ять можновладців, пригадаємо деякі цифри та факти.

Ідея стіни на україно-російському кордоні народилася рік тому у тепер вже колишнього губернатора Дніпропетровщині Ігоря Коломойського. Коломойський пропонував наступне. Звести упродовж 5-6 місяців стіну, яка охопила би 1920 км кордону. Стіна ця мала представляти собою паркан 2-метрової висоти з оцинкованої сітки, оплетеної колючим дротом. Плюс пости спостереження, протипіхотні міни і навіть електричний струм, пропущений крізь паркан.

Ціна питання – 100 мільйонів євро, котрі частково вніс би сам Коломойський, а частково – Дніпропетровська ОДА (про співвідношення цих часток не йшлося). Для старту проекту необхідне було схвалення його верховним головнокомандувачем, але головнокомандувач (він же – президент) мовчав, тож Коломойський зекономив свої (чи Дніпропетровської ОДА) 100 мільйонів.

Тим часом восени уряд почав потроху ворушитися і виділяти кошти на проект захисної споруди. Але назву «Стіна», яку пропонував Коломойський, «у верхах» забракували і охрестили об’єкт «Європейським валом». Коли з головним питанням – вибором імені – розібрались, заходилися врешті коло самого будівництва.

Тепер з приводу коштів. 12 вересня 2014-го Кабмін виділив на проект 100 мільйонів гривень. 15 жовтня міністр кабінету міністрів Остап Семерак повідомив про надходження нового траншу – у 7 мільйонів гривень. 8 листопада уряд додав до цієї суми ще 6 мільйонів. Принагідно зазначу, що законодавчу базу під будівництво підігнали пізніше: лише 19 листопада Кабмін затвердив указ президента Порошенка про одностороннє позначення україно-російського кордону.

Але справа не у законодавстві. Настала осіння сльота, а далі взагалі нагрянула зима, і погода, як справедливо зазначив би Яценюк, зіпсувалась. Взимку 2014/2015 рр. про «Стіну» (котра «Вал») взагалі не згадували – проект заморозили, а по витрачених невідомо на що 113 мільйонах гривень ніхто не відзвітував. Ці кошти як у воду канули. (Втім, за підрахунками Яценюка, на облаштування кордону вже витрачено не 113, а 160 мільйонів. Що ж, прем’єру краще знати).

З першим таненням снігів влада країни згадала, що кордон цієї країни геть не облаштований, а на дворі, між іншим, – війна. 18 лютого 2015-го проект «Стіни»/«Валу» витягнули з-під сукна і дещо переробили. Вирішили наступне: коштуватиме «Вал» 4 мільярди гривень, з яких половина піде на закупку електронного обладнання і ще половина – на будівничі роботи. Загорожа буде лише поблизу контрольно-пропускних пунктів, решту ж кордону контролюватимуть завдяки відеоспостереженню.

Перший мільярд надійде з бюджету вже протягом поточного року, інші – згодом. Завершення будівництва заплановане на 2018 рік. І ще одна вкрай «важлива» деталь: міністерство регіонального розвитку вважає за доцільне перейменувати «Європейський вал» у «Лінію гідності», адже ця споруда має асоціюватися з Революцією, а значить символізувати «не тільки захист держави від ворогів, а й гарантію проведення реформ, відновлення країни та привернення інвестицій», – зазначає очільник відомства Генадій Зубко.

Гадаю, на обговорення цієї пропозиції піде ще кілька місяців. Але паралельно з інспекцією усього вокабуляру у пошуках якомога влучнішої назви чиновникам доведеться розв’язати також питання тендерів. 11 квітня 2015-го Порошенко підписав закон про будівництво фортифікацій в особливий період, а 20 квітня були оголошені тендери на зведення оборонних споруд. І, як повідомляє «Вісник державних закупівель», в ряді обласних державних адміністрацій вже визначилися з виконавцем робіт.

Так, Донецька адміністрація обрала ПАТ «Азовстальбуд», де 78% акцій володіє ТОВ «Азовінтекс», а співвласниками «Азовінтексу» є колишній голова Донецької ОДА Сергій Тарута та його брат Олександр. Тим часом управління капітального будівництва Дніпропетровської ОДА акцептувало пропозиції ТОВ «Рубікон-Моноліт».

Першозасновником «Рубікона» був Григорій Козинський, який виконував будівельні проекти на замовлення одного з лідерів групи «Приват» Генадія Боголюбова. До речі, це вже не перший тендер, який виграє «Рубікон» в рамках проекту по зведенню оборонних споруд – яка б не була погода на дворі, а підприємству, пов’язаному з Боголюбовим-Коломойським, вона явно сприяє.

А ось у цій історії і столичний слід: у фортифікаційних тендерах успішно взяла участь холдингова компанія «Київміськбуд», 80% акцій якої належать міській громаді, але президентом холдингу і по цей день є Ігор Кушнір – менеджер Сергія Льовочкіна. В останніх числах квітня введені до складу керівництва «Київміськбуду» представники Київради без зайвих слів ухвалили звіт холдингу, не знайшовши у його діяльності жодних порушень. Але це вже інша історія.

Повернемося до тендерів і, зокрема, до того, котрий виграло підприємство Тарути. За повідомленням «Наших грошей», останнє опікуватиметься постачанням блокпостів. Вартість одного опорного пункту у вигляді чотири- або восьмигранного блокпосту «Азовстальбуд» оцінив у 2,5 мільйона гривень.

Тим часом аналогічна конструкція американської фірми «Hesco Defensisve Barriers» коштує лише 6 тисяч доларів. США готові були постачати свою продукцію в Україну, проте українське МВС відзначило, що, хоча закордонні блокпости і мають «дещо кращі характеристики, коштують вони істотно дорожче» (!). Нині американські блокпости використовують у Саудівській Аравії, котра веде військову операцію проти терористів у Йемені. Вочевидь, араби мають інший калькулятор і не вважають, що 6 тисяч доларів більше, ніж 2,5 мільйона гривень.

Зараз можна залишити в стороні всі контраргументи противників фортифікаційних споруд, котрі говорять, що для початку було б незле збільшити в рази особовий склад прикордонної служби (привіт Яценюку, котрий намагається зекономити саме на чисельності ДПСУ), а також перенавчити армію по-сучасному працювати на кордоні і – головне! – видати їй модерну зброю. Мова зараз не про те, що ефективніше – рів чи стіна, струм чи вишки спостереження, протипіхотні міни вздовж кордону чи висококваліфіковані та добре екіпіровані бійці.

Мова про доволі специфічне «освоєння» державних коштів, призначених для захисту кордону. Мова і про участь у цьому освоєнні олігархату – «патріотичного» і не дуже, котрий з якогось великого дива має монополію на тендери. І про те, як дисонують з брудними оборудками відчайдушні поривання волонтерів бодай якось залатати діри у фінансуванні армії, після того, як це фінансування пройшло крізь руки та кишені керівного менеджменту країни.

Тотальна корупція у найвищих сферах обернеться для України не лише збереженням візового режиму. Вона загрожує руйнуванням державності як такої. Що ж, втративши країну, можна більше не дбати про кордони – так Яценюк зекономить ще більше, ніж це у нього та його колег виходить зараз.

Related Images: