Президент Петро Порошенко затвердив нову Стратегію національної безпеки 26 травня — більш ніж через рік після розгортання воєнного конфлікту на Донбасі. За цей час він прийшов до висновку, що треба щось змінювати. Проте в реальності у документі не так багато змін.

Основна мета Стратегії національної безпеки має бути у тому, щоб висловити доктрину української політичної влади щодо національної безпеки держави, як інструменту її захисту і забезпечення її суверенітету. Тобто має йтися про відновлення територіальної цілісності, української державності у кордонах 1991 року.

У новій Стратегії цього немає. Документ робить вигляд, що в Україні, нібито, немає війни. Там йдеться про посилення обороноздатності країни, про необхідність посилення відповідальності за створення сучасної армії, силового блоку тощо. Але відсутнє головне — конкретний план щодо відновлення територіальної цілісності України. У документі не говориться про війну з Росією, не вказується прямо, хто є воєнним агресором для України, які матимемо наслідки від цієї агресії, як діяти українцям в таких умовах. Нічого немає про відновлення українських кордонів.

Складається враження, що Порошенко намагається у публічних документах не дратувати Путіна. Не демонструвати готовність відвойовувати Україну.

Парламент своєю постановою визнав «ЛНР» та «ДНР» терористичними утвореннями. Проте Стратегія національної безпеки не відповідає на запитання, що робити з масовим тероризмом, який панує на значній території України. Адже в межах «ЛНР» та «ДНР» діє добре вишколена терористична армія.

Війна на Донбасі викликала велику хвилю зростання злочинності в Україні. Причому озброєної злочинності, яка загрожує кожному. Заяви генрокурора Шокіна про необхідність надання українцям вільного доступу до озброєння, тобто до короткоствольної нарізної зброї, ще раз свідчить про те, що держава не може усунути цю загрозу і забезпечити безпеку пересічному українцю. І ця тема також не оцінена у Стратегії нацбезпеки.

І останнє — це проблема національної безпеки у сфері економічного, фінансового, політичного, культурного, гуманітарного розвитку. Ці теми не знайшли реального відображення щодо нинішнього часу.

Тому нинішня Стратегія нацбезпеки є пасивно-піарним документом, який показує, що влада ніби щось робить у цьому напрямку. Проте не відповідає на жодне з питань, які висуваються нинішньою кризою в Україні — кризою розпаду української державності.

Related Images: