Влащенко: Сьогодні у нас в гостях надзвичайно цікава людина – відомий художник Майкл Мерфенко.

Як сталося так, що ви почали жити в Україні, що ви сюди приїхали і вирішили тут лишитися?

Мерфенко: Коли я був студентом, я приїхав в Європу – дивитися музеї, культуру. Поїхав до Німеччини вивчати мови. Там я зустрів дівчину, студентку, тут її дім, і я приїхав до неї. Тут я вже 17 років.

— Як змінилася Україна за ці роки?

— Дуже швидко мінялася. Спочатку я думав, що Україна – це країна можливостей, але два роки тому я став дуже агресивний до України, тому що Україна вже не була країною можливостей. Але зараз знов змінилася думка, тому що можливості не означають успіх. Україна завжди буде мінятися, і для мене це досить.

— Ви були під час Революції  гідності в Києві?

— Так.

— А на Майдані були?

— Ми були там в першу ніч. Моя дружина дуже націоналістична, і вона сказала, що треба ходити туда. Коли там були студенти, ми кілька разів ходили туди. Вона дуже підтримувала Майдан, а я ні, спочатку. Але під кінець зрозумів, що я не правий.

— Отже, Майдан мав сенс?

— Спочатку мав сенс, коли були студенти. Коли почалася така сильна агресія, навіть проти Януковича, то я бачив, що це буде все знищувати. Але в кінці, коли нема вибору – «за» чи «проти», я був «за». Але зараз треба працювати і будувати країну. Це персональне питання – ти хочеш будувати країну чи хочеш поїхати до інших країн. І багато українців поїхало зараз до Польщі, до Європи. А для мене це прояв слабкості.

— Чи здатне сьогодні мистецтво формувати для світу пропозиції?

— Для мене мистецтво – це правда. Але я не згоден. А мода – це неправда, і я згоден. І вибір політика – неправда, і я згоден. Тобто політика і мода – це дуже прості питання і відповіді.   А мистецтво завжди складніше, але просто. Пропаганда робить з брехні правду, і це ситуація сьогоднішнього дня. Зараз війна, але не говорять правду. Мистецтво буде говорити правду, навіть коли це важко. Для мене це так, а люди можуть вибирати – вони хочуть правду чи вони хочуть брехню. Коли люди вибирають брехню – це легко. Дуже маленький відсоток людей вибирає мистецтво, правду, навіть коли вони не згодні, особливо коли їм боляче. Люди стають хворі, коли вони отримують бізнесовий успіх, матеріальний успіх, а всередині пусті. Але правда дозволяє їм щось. Інтелігенція СРСР весь час шукала правду, бо без правди немає життя. У нас зараз питання: ти хочеш правду чи хочеш смерть? І мистецтво – це правда.

— Ви хочете сказати, що гроші і влада роблять людину хворою, а мистецтво її лікує?

— Коли гроші мають надто великий вплив на тебе – це отрута. Для мене дивно, що я бачу дуже талановитих людей, а в них немає успіху, і вони задоволені. Трошки успіху – і вони божевільні. Для мене це нелогічно. 

— Всі ваші роботи останніх років знаходяться під впливом подій, які відбуваються в Україні. Ви свою роботу представляли в Аргентині, на бієнале, як її там сприйняли?

— Я роботу розпочав в той самий день, коли розпочалися події в Криму. Але інтелігенція дуже істерично, дуже агресивно ставилася. Для мене це смішно, бо це традиційний живопис, це нічого особливого, не політичне.

— Істерична була реакція у європейської інтелігенції?

— Аргентинці дуже люблять італійську культуру. Вони вірять, що вони південно-американські європейці. А європейці – дуже культурні люди. Вони не розуміють Україну, вони просто розуміють картини, як вони є.

— Ви зараз працюєте над серією робіт, яка називається «Майбутні гріхи». Про що ці роботи?

— Я католик. Католицька концепція – прийде священик, відпустить гріхи, і ти можеш йти до неба. Навіть коли ти дуже жахливі речі зробив. Один російський політик сказав, що Німеччина і Франція стали друзями, а колись воювали, і ми знову станемо друзями. Тобто зараз можна робити що хочеш, можна зло робити, а пізніше я буду гарний. Ні! Коли ти робиш такі речі, ти повинен відповідати за це. Російська діаспора в Америці теж скаржиться, чому українці не люблять росіян. Тому що росіяни вбивають українців.

— Ви зробили портрет Станіслава Силантьєва. Чому ця робота називається «Проти Шевченка»?

— Я, коли малював його, обув вражений, що він так схожий на Шевченка. Я ніколи, коли малюю портрет, не знаю, що в результаті буде, тому що кожна людина різна. Вони мають публічні обличчя і мають приватні обличчя. І коли я пишу портрет, то я шукаю приватне обличчя.

— Силантьєв виступає проти спрощеного, агресивного націоналізму. Ваша дружина, Оксана Грищенко,– націоналістка. А як ви ставитесь до національного питання?

— Розумний – це означає націоналізм. Оксана та її друзі – вони всі дуже розумні. Але є й ідіоти. Кожна країна має багато ідіотів і кілька розумних. В Україні люди готові робити не тільки гроші, а і для країни. Американці теж такі, їм байдуже за гроші, але вони за правду, і щоб світ був сильніший. Але кожна справжня відповідь і рішення буде мати багато крові і багато болі.

— Рівень розумного й ідіотського націоналізму співвідноситься з рівнем толерантності, готовності до діалогу?

— Так. І толерантність до себе. Що ти не ідеал, що ти можеш бути слабким, але через біль, кров, силу буде вставати країна. У вас проблема, бо дуже близько імперія. Кожна країна, коли імперія близько, не відчуває себе: Шотландія, Австралія.  Вони не бачать власних художників і власний успіх. Власний успіх їхній – це російський, а у шотландців та австралійців – англійський. Початок буде, коли людина скаже: я зробив, і це варто, і я щасливий від цього – оце справжній, розумний  націоналізм. Не сказати: оце поганий іноземець, і викидати його. 

— Як вам здається, якою буде доля України?

— Я бачу, що все буде краще. Для кожної людини і для країни. Я відчуваю, що Крим повернеться до України. Кожна людина мінялася за цей рік. І не тому, що Майдан, і не тому, що війна, а тому що кожна людина питала себе: «чому я живу?». Я відчуваю дуже великий успіх – економічний, політичний, хоча мій мозок каже, що я божевільний, що цього не буде.  Коли я малював свої картини, я шукав знак, чому я тут. Мене й іноземці, й українці питають, чому я тут. Я розумію, що це важливо, і це теж дивно. Я не пацифіст і бачив дуже багато злочинів у світі. І розумію, що інколи требе себе захищати. І не тільки фізично, а й інтуїтивно, емоційно і розумом. Система хоче ідіотів. 

— Світ не стає кращим, а стає гіршим. А що ви думаєте про це?

— Діти хочуть багато грошей, цукерок, успіху. Дитинство – це частина зростання людей. Коли тобі вже не потрібен успіх, цукерки – ти став вже дорослим. Стати дорослим – це значить мінятися, не просто фізично, а розум, дух, все. І тоді ти будеш мати інший успіх.

— А мистецтво  робить людей дорослішими?

— Мистецтво робить дорослими, і дитиною  робить мистецтво. А дитяче мистецтво працює дуже короткий час і дуже сильно. Воно дуже поетичне. А доросле мистецтво – це дуже старим треба ставати, більше 70. Тоді ти дуже класну роботу зробиш. Це історичний факт. Коли дивитися художників, вони мають два етапи. Початок, потім велика пауза, тоді найкраща робота.

— Спілкування з ким з українців було для вас життєвим уроком?

— Майже всі люди, які зовсім не політики і не художники, а мають свою справу, свою роботу. І вони мають власні думки через досвід. І вони дуже чітко можуть показати фундаментальні питання. Політики не думають про фундаментальні питання. Вони нецікаві. Вони нудні. І художники теж нудні. Дуже рідко цікаві. Цікаві люди – це ті, хто любить своє власне життя.

— А в чому функції таких людей у житті, які ні на кого не схожі?

— Це шкіра нашого суспільства. Вони дуже індивідуальні, але вони показують чисту інформацію, і вони не можуть міняти себе.

— Дружина, жінка, повинна бути близько в роботі, як ваша дружина, Оксана Грищенко,  чи краще, щоб в роботі ти був один?

— Не можна міняти того, кого ти кохав. Моя дружина така, як я хотів. Я шукав розумну жінку, мені байдуже про все інше. Вона – дуже великий приклад для мене. В Оксани дуже багато талантів. Вона працює як дружина художника. Вона кричить, коли я слабкий, і підтримує, коли я сильний. В Оксани зовсім інша кар’єра, тому що людині треба ставати собою. І я люблю її таку, як вона є. І я теж буду ставати собою, бо це моя відповідальність.

— Можеш мене щось запитати.

— Як ти бачиш Україну через 5 років?

—  Я не бачу, але дуже хочу, щоб вона була європейською і щоб вона була вільною. І мені хочеться, щоб людей в цій країні по життю вела свобода,  почуття  радості і любові.

Дякую, Майкле.

Related Images: