Портников: Врагам — законПортников: Ворогам — закон
Количество врагов значения не имеет: власть убеждена, что справится со всеми нами.
Современная Украина прочно ассоциируется у окружающего мира с понятием «избирательное правосудие». Но на практике речь идет не только о правосудии, а о избирательном подходе ко всему, что касается правления регионалов. Если когда-нибудь Виктор Янукович примет решение о преобразовании Украины в монархию, на своем гербе он сможет выбить вечный девиз «Своим — всё, врагам — закон». И касаться этот девиз будет отнюдь не только Юлии Тимошенко и Юрия Луценко.
Он коснется тысяч — если не десятков тысяч — бизнесменов, которые обязаны делиться доходами… нет, не с налоговой инспекцией, а совсем с другими органами воздействия. Он коснется жителей городов, которые могут рассчитывать на содействие центральной власти только в случае «правильного голосования» — не потому ли все «неправильно» избранные мэры норовят если не вступить в Партию Регионов, то хотя бы выйти из «нехороших» партий. Они понимают: пострадают не только они сами, но и горожане, умудрившиеся не понять, что голосовать нужно за любого проходимца — лишь бы он был из Партии Регионов, лишь бы считался своим для президента. Иначе — денег не будет.
С украинской столицей вообще поступают с особым цинизмом. Вот уже который месяц судьбой киевлян распоряжается человек, которого никто не избирал. Руководит совершенно законно — нет ни одного документа, обязующего президента объединять должности главы Киевской горадминистрации и мэра города. Цинизм в другом: что избранного киевлянами мэра «выжили» из города, а вот уйти в отставку ему не дали — что и обеспечило такое законное управление. Но теперь бесславная эпоха Леонида Черновецкого подошла к концу, появилась возможность избрания руководителя украинской столицы. И что же говорит Александр Попов?
Он обещает, что в случае своей победы попросит президента вернуться к объединению должностей. «Я и раньше заявлял, что если судьба мне даст возможность в дальнейшем работать на такой должности, я обязательно буду просить президента объединить эти две должности в одной». А если не победит? Не будет просить? Останется главой Киевской горадминистрации и будет насмешливо следить за тем, как трепыхается избранный киевлянами мэр? Или вернется в правительство — а на должность главы администрации украинской столицы назначат следующего «варяга»?
Конечно, кого избрать мэром Киева, решают сами жители города — и я не удивлюсь, если Александр Попов будет победителем выборов. По сравнению с двумя кряду голосованиями за фантастическую личность Леонида Черновецкого это будет даже некий прогресс, прорыв из безумия в бессмысленность. Но нам дают понять, что наше решение все равно не будет иметь никакого значения. Победит Попов — объединят должности. Победит оппозиционер — разъединят. Добро пожаловать на избирательный участок!
Это и есть принцип «друзьям — все, врагам — закон» в действии. А то, что в роли врагов оказался киевский электорат — тоже неудивительно. Для этой власти врагом становится любой, кто имеет собственное мнение и другом — тот, кто безропотно подчиняется ее прихотям. И количество врагов значения не имеет: власть убеждена, что справится со всеми нами. И мы даем ей для этой уверенности массу поводов.
Виталий ПортниковКількість ворогів значення не має: влада переконана, що впорається з усіма нами.
Сучасна Україні міцно асоціюється у навколишнього світу з поняттям «виборче правосуддя». Але на практиці мова йде не тільки про правосуддя, а про вибірковий підхід до всього, що стосується правління регіоналів. Якщо коли-небудь Віктор Янукович ухвалить рішення про перетворення України в монархію, на своєму гербі він зможе вибити вічний девіз «Своїм — все, ворогам — закон».
І стосуватися цей девіз буде аж ніяк не тільки Юлії Тимошенко і Юрія Луценка.Він торкнеться тисяч — якщо не десятків тисяч — бізнесменів, які зобов’язані ділитися доходами … ні, не з податковою інспекцією, а зовсім з іншими органами впливу. Він торкнеться жителів міст, які можуть розраховувати на сприяння центральної влади тільки в разі «правильного голосування» — чи не тому все «неправильно» обрані мери норовлять якщо не вступити в Партію Регіонів, то хоча б вийти з «нехороших» партій.
Вони розуміють: постраждають не тільки вони самі, а й городяни, які примудрилися не зрозуміти, що голосувати треба за будь-якого пройдисвіта — лише б він був з Партії Регіонів, аби вважався своїм для президента. Інакше — грошей не буде.З української столицею взагалі надходять з особливим цинізмом. Ось уже котрий місяць долею киян розпоряджається людина, яку ніхто не обирав. Керує абсолютно законно — немає жодного документа, зобов’язуючого президента об’єднувати посади голови Київської міськадміністрації і мера міста.
Цинізм в іншому: що обраного киянами мера «вижили» з міста, а от піти у відставку йому не дали — що і забезпечило таке законне управління. Але тепер безславна епоха Леоніда Черновецького підійшла до кінця, з’явилася можливість обрання керівника української столиці. І що ж говорить Олександр Попов?Він обіцяє, що в разі своєї перемоги попросить президента повернутися до об’єднання посад. «Я і раніше заявляв, що якщо доля мені дасть можливість в подальшому працювати на такій посаді, я обов’язково буду просити президента об’єднати ці дві посади в одній».
А якщо не переможе? Не буде просити? Залишиться головою Київської міськадміністрації і буде глузливо стежити за тим, як тріпається обраний киянами мер? Або повернеться в уряд — а на посаду глави адміністрації української столиці призначать наступного «варяга»?Звичайно, кого обрати мером Києва, вирішують самі мешканці міста — і я не здивуюся, якщо Олександр Попов буде переможцем виборів. У порівнянні з двома поспіль голосуваннями за фантастичну особистість Леоніда Черновецького це буде навіть якийсь прогрес, прорив з безумства в безглуздість. Але нам дають зрозуміти, що наше рішення все одно не буде мати ніякого значення.
Переможе Попов — об’єднають посади. Переможе опозиціонер — роз’єднають. Ласкаво просимо на виборчу дільницю!Це і є принцип «друзям — усе, ворогам — закон» в дії. А те, що в ролі ворогів виявився київський електорат — теж не дивно. Для цієї влади ворогом стає кожен, хто має власну думку і іншому — той, хто покірно підкоряється її примхам. І кількість ворогів значення не має: влада переконана, що впорається з усіма нами. І ми даємо їй для цієї впевненості масу приводів.