Цикл підходить до кінця. Цикл існування нинішньої картини, системи, поглядів, обіцянок. Ми є сторонніми спостерігачами агонії символу — незалежності України.Саме символу, справжня країна поки так і не народилася. А нинішні політичні менеджери роблять все, щоб шанси на народження нової реальної державності звелися до нуля. Наш вплив на глобальному конкурентному полі безперервно стискається. Все йде до непомітного поглинанню глобальними гравцями.Що зможе це зупинити?

Отримавши незалежність, як передноворічний подарунок, УРСР в 1992 рік увійшла другий, після РРФСР, економікою вже колишніх союзних республік. Вона могла спокійно конкурувати і на глобальному рівні — і не лише Європи. Величезний людський потенціал, вдале географічне положення, відбудована інфраструктура, важка, харчова, легка та інша промислова складова успіху, ядерний потенціал, величезна армія — багато чого з цього вже повністю зникло. Двадцять років не пройшли даремно — живеш чужим розумом, будеш його й годувати. А сам досягнеш успіху лише в умінні виправдовувати свою безпорадність. У цьому наші політики стали безперечними професіоналами.

Після народження нового світу, у Європи (а з нею США) і Росії була одна мета — знищити несподіваного конкурента — Україна. Варто з жалем відзначити — у них все вийшло. Причому нашими ж руками.

Спочатку в гру вступили США, позбавивши нас ядерної зброї і зменшивши збройні сили. Ми стали залежні від бажань і можливостей ядерного клубу держав. Потім нам нав’язали економічні закони вбивства власної економіки. Захід діяв у своїх інтересах — конкуренцію ще ніхто не відміняв. Нам знову нав’язали чужу гру — ми знову, з покорою, стали в неї грати. Результат вам відомий.

Але війна ніколи не йде по одному напрямку і завжди противників значно більше, ніж прапорів на фронтах.

У боротьбу з нами вступила, зміцніла на зростаючих нафтових цінах, Росія. Вона виступила союзником Заходу на глобальному ринку озброєнь. Адже не секрет — Україна займала гідне місце в цьому інфернальне магазині. Як би я не ставився до продажу та купівлі зброї, але я твердо переконаний — краще розробляти, виробляти і продавати, ніж купувати. І це не тільки ставитися до зброї і ракет.

Злагоджені дії великих гравців зробили свою справу — лідерські амбіції відходять на задній план.

А далі в боротьбу вступає газ, вірніше « Газпром ». Енергетична імперія дуже ефективна, особливо, коли в справі вічні українські політичні камікадзе. «Газпром» просто знайшов лазівку, через яку можна задавити все потуги Україні. Сталева павутина газопроводів зловила дурного метелика, руху якого, ще більш прискорюють процес.

У країни було так багато козирів у газовій сфері:
1. Газ власного видобутку. Щоб там не плели експерти, його вистачало всім громадянам УРСР (55 мільйонів, а не нинішнім 43-м). Кому цікаво нехай подивиться радянську статистику.

2. ГТС. Газотранспортна система, побудована усьому СРСР, прокачувала мільярди кубометрів природного газу.

3. Підземні газові сховища. Подібних немає ніде в світі.

4. А ще вугілля, торф, дрова — альтернатива для обігріву.

А у Росії виявився в козирях інтелект і глобальність мислення. Вони із задоволенням підтримували потрібних людей, годуючи їх жадібність і недалекоглядність. Твердили про економіці, крадіжці, братських почуття та іншої нісенітниці.

Політики піддавалися, підписуючи невигідні контракти й убивчі рішення. А в цей час Росія не дрімала і вибудовувала нову газову реальність вже за своїми правилами. Навіщо постійно ділитися, постійно піарити на центральному телебаченні і всіляко принижувати своїх українських колег. Краще залишити їх з порожньою ГТС або з повною, але у власності РФ. А за одне, вирішити питання з Чорноморським флотом, рублем, як резервною валютою, митним союзом, російським світом, та іншими російськими повістками дня.

Поки ми копошилися — нас обійшли! Причому з двох сторін. Схід і Захід опинилися разом.

Млявий німецько-російський союз був першим. Вони продавили « Північний потік »- Україна навіть не гикнулося. Влада, як і раніше йшла за трубою « Газпрому ». Ніяких спроб самостійної гри не було зроблено. Ніяких ігор на випередження.

Далі Росія показала вже політичну міць підписаних газових контрактів — Чорноморський флот залишається на невизначений час на території Україні.

Далі ще гірше. У гру вступає Туреччина. Блискуча Порта зважилася на самостійну гру. Заслуговує, бо постійно цим займається. Вона збільшила свій вплив настільки, що вже вирішує долі чорноморського регіону. Україна і тут втратила об’єктивне першість. Продаж газу багатьом вигідна і багато хто хоче на ньому заробляти, але ніколи заробіток не повинен засліплювати настільки.

Туреччина, за допомогою Росії, допоможе Азербайджану, Туркменістану і « Газпрому »продавати газ світовим споживачам. Можливо, допоможе вирішити проблеми зі збутом Ірану та Іраку. Вона стане отримувати дешевший газ і стане ключовим гравцем близькосхідного світу.

Для України « Південний потік »- очікувана катастрофа. Повне і беззастережне поразку нинішньої політики і політиків. Вони розбиті на голову!

А нинішнє вяканье з приводу здачі ГТС на користь Росії — лише посилить розгром. Невже ви все ще думаєте, що нинішнє політичне покоління здатне хоч щось зробити для країни і народу! Воно не здатне зробити що-небудь корисне навіть для себе, повторюючи дурні помилки своїх попередників невдах.

Адже шанси були. Я вже писав про об’єднання газотранспортних мереж Білорусі та Україні. Тоді б «Газпром »і Росія були не просто шовковими. Зараз це вже неможливо! Чому політики нічого не робили з « Північним і Південним потоками ». Нехай хоча б пробували натиснути на північну Європу, нехай з допомогою Польщі і Прибалтики. Нічого не робили, лише брехали! Так поставляли для « Газпрому »труби великого діаметру.

Що заважало домовитися з Туреччиною і заблокувати рішення щодо « Південного потоку »? Або хоча б увійти в керуючі в цей проект на взаємовигідних умовах. Що заважало впливати на азіатських продавців газу? Ми ж усі з СРСР. Що заважало кинути одну гілку до « Одеського припортового », де можна було побудувати завод з виробництва зрідженого газу? Запитань багато відповідь одна-тільки дурість і страх.

Як, чорт візьми, циклічна і дурна історія. Як непомітно, в інформаційній какафонію, всі громадяни України втрачають шанси на своє майбутнє. Причому вони це роблять своїми власним бажанням, заповнюючи виборчий бюлетень.

Потенціал Україні практично знищений. Вже потрібні будуть десятиліття для модернізації і прориву: інформаційного, економічного, наукового і політичного. Шанси є — думайте, панове виборці!

Газотранспортна система, передостанній ласий шматок, який дістався нам у спадок. Залишилася земля, на якій ми з все з вами живемо.

Кому вона дістанеться? І що ми залишимо своїм дітям і внукам? Своїм — а не дітям, батьки яких, знищили Україна.

Оригинал aktiv.com.ua

Related Images: