Відбулося минулої п’ятниці засідання Ради нацбезпеки і оборони України, здавалося б, повинно було сформулювати шляхи виходу з обострившегося україно-російської газової кризи.Але вже за підсумковим словом секретаря РНБО Раїси Богатирьової стало зрозуміло: з практичної точки зору захід виявився марним.

 «Рада національної безпеки і оборони ухвалила рішення відпрацювати додаткові заходи, які дозволили б краще забезпечити енергетичну безпеку України. Насамперед, мова йде про диверсифікацію джерел поставок природного газу », — обтічне формулювання продемонструвала, в якому тупику опинилася країна. Конкретики з виразним присмаком піару додали VIP-гості п’ятничних телеефірів. На найбільш рейтингових політичних ток-шоу міністр енергетики Юрій Бойко і сама Богатирьова в унісон намалювали повітряні замки, розповівши, як Україну легко зможе обійтися без російського газу у випадку загострення кризи.

 Основних тез про зниження залежності України від російського газу, озвучуваних верхівкою держави, два : пошук альтернативних продавців газу (як природного, так і скрапленого) і переклад економіки на альтернативні види палива. Однак аналіз тез показує, що у влади немає відповідей на поставлені газовою кризою питання. У її арсеналі немає жодного до кінця опрацьованого проекту по зменшенню енергозалежності країни.

 Самий розкручений на сьогодні проект або прожект влади — переклад теплоелектростанцій і тепломереж з газу на вугілля. За словами Бойка, вже цього року такий захід може знизити потребу в газі на 6 млрд. кубометрів. «Якщо зараз починати переклад енергетики на вугілля, то, може, років за сім впораємось», — не без іронії коментує починання Міненерго директор Інституту енергетичних досліджень Дмитро Марунич, додаючи, що цифри, озвучені міністром, вкрай утопічні. 

Переклад енергетики на вугілля обійдеться в $ 10 млрд. і займе років сім. В принципі, в технічному плані нічого нездійсненного в плані перекладу ТЕС на вугілля немає. От тільки для цього, за оцінками Інституту енергетичних досліджень, необхідно вкласти в переобладнання близько $ 10 млрд. Не так вже й просто для дірявого українського бюджету. Тільки установка сучасних пиловловлюючих систем обійдеться в $ 3 млрд., каже Марунич. Більше того, у великих містах автоматично підуть проблеми іншого роду.

 «Незважаючи на установку систем очищення, населення буде чекати погіршення екологічної обстановки і зростання захворювань, зокрема, респіраторних», — стверджує експерт. Ще один проект зі зниження енергозалежності — будівництво десь під Одесою терміналу з прийому скрапленого газу, до 10 млрд. кубометрів на рік. Історія цього проекту досить давня. Його активне обговорення почалося ще в 2005 році з подачі тодішнього голови Нафтогазу Олексія Івченка. 

Згідно з його планами, термінал повинні були побудований до 2008-го.Зараз, нагадаємо, 2012-й. Представники нинішньої влади продовжили епопею у 2010-му, зарахувавши проект до переліку державних інвестиційних проектів. Колишній помаранчевий революціонер, а нині керівник Держагентства з інвестицій та нацпроектів Владислав Каськів пустився по світу в пошуках інвесторів, у тому числі для цього будівництва століття.

 Однак станом на сьогодні інвестор не знайдений. Це разом з іншими причинами перетворює потенційно здоровий проект зі звільнення від енергетичних оков Росії в черговий повітряний замок. «Якщо припустити, що вся проектна документація буде розроблена до кінця року, то споруда терміналу може бути закінчена до 2017-2018 рр..», — зазначає Дяченко, своїми словами демонструючи, що це точно не рятувальне коло, з якого країну можна позбавити від газової кризи-2012. Саме будівництво термінала, що оцінюється в $ 2-3 млрд., — не найскладніше завдання. По-справжньому стримує реалізацію проекту ряд на даний момент не дозволяються України проблем. 

«Головне: звідки поставляти газ?» — Задає риторичне питання Дяченко. Влада в своїх планах робить основну ставку на Азербайджан. Логіка проста: газ йде по трубопроводу до чорноморського узбережжя Грузії, звідки по морю газовозами доставляється до українського терміналу. Однак уже зараз експерти говорять про те, що Україна робить велику помилку, роблячи основну ставку на Баку.

 «На даний момент вільного ресурсу газу в Азербайджану немає. Він вже підписав кілька меморандумів майже на два об’єми газовидобування другої черги родовища Шах-Деніз », — зазначає Дяченко. Його підтримує і колега з Інституту енергетичних досліджень: «Політика влади Азербайджану проста: вони підписують меморандуми з ким тільки можна, на обсяги газу більше, ніж добувають. А потім дивляться на цінову і маршрутну кон’юнктуру і віддають перевагу самому вигідному покупцеві ». Якщо говорити про альтернативні джерела для наповнення українського LNG-терміналу, то залишаються країни Північної Африки. 

Проте і з цим є нерозв’язані в найближчій перспективі проблеми. По-перше, позиція Туреччини з перетинання Босфору судами з небезпечними вантажами: наприкінці минулого року політика була ще більш посилена — газовоз було заборонено проходити протоку в нічний час, через що чергу на прохід збільшилася з двох до п’яти днів. По-друге, непередбачувана на даний момент кон’юнктура ринку: ніхто не може ручатися, що коливання ціни на біржі при обліку транспортних витрат не зробить підприємство з доставки північноафриканського газу в Україну збитковим.

 Ще два озвучених владою джерела поставок скрапленого газу так і залишилися для експертів загадкою : Туреччина і Румунія.«Туреччина енергозалежна країна. У нас немає з нею загальних трубопроводів, у неї немає терміналу. Весь газ вона закуповує, у тому числі в Росії. Як ми у неї будемо купувати газ — не уявляю. Те ж саме і з Румунією », — зазначає експерт. Ще один озвучується рецепт порятунку — закупівля альтернативного природного газу по трубопроводах. Як джерела називають, насамперед, Туркменію і, як не дивно, Євросоюз, з якого газ можна поставляти в реверсному напрямку по українській же ГТС. Проте жоден з цих способів не представляється реалістичним. 

У випадку з Туркменією втручаються політичні чинники. В Україну вона може постачати вуглеводні тільки через Росію, альтернативних шляхів доставки немає. І в цьому випадку маршрут не можна вважати надійним. Так, у квітні 2009 року між Росією і Туркменією стався інцидент: різке скорочення відбору Газпромом блакитного палива з газопроводу Середня Азія-Центр спровокувало вибух труби на туркменській ділянці. За висновками знайомих з ситуацією фахівців, Росія, у якої через кризу різко скоротилося споживання газу власного видобутку, нібито таким чином вирішила перебити конкуренту поставки газу зовнішнім споживачам. 

Що стосується проектів з реверсного постачання України газом, закупленим на європейських біржах, то де-юре, як каже Дяченко, визначена технічна можливість для цього є. Однак де-факто ніхто на це не піде. «Українська і російська ГТС працюють у синхронному режимі, качаючи експортний газ до Європи. Для реалізації такого проекту необхідно буде ізолювати одну з ділянок магістралі, пустити його в реверс, порушивши графіки поставок. Це викличе, м’яко кажучи, багато запитань у російської сторони. До того ж, я поки не бачив реальних планів щодо синхронізації роботи української ГТС з тією ж ГТС Польщі », — резюмує Марунич.

 За матеріалами видань Ліга , Кореспондент

Related Images: